Традиції та історія японського театру сягає корінням у далеке минуле, коли до Японії з материка проник буддизм, а разом з них музика і танці з Китаю, Індії, Кореї. Традиційний японський театр – це акторська майстерність, музика, сценографія, маски, декорації, костюми, грим, перуки, танці. З класичних форм японського театру найвідоміші за кордоном Но і Кабукі, в основі яких лежать елементи японської культури.

Театр Но користувався великою популярністю у військової аристократії середньовічної Японії тому, що передавав самурайський дух. Театр Но – це театр фантазії. Цей театр виник завдяки багатим традиціям мистецтва співу, музик, танцю, розвиненим у країні з найдавніших часів. Канамі Кієцугу, творець театру Но, з'єднав у одне ціле елементи народних польових ігор та витонченого танцю «кусеман» і підпорядкував їх структуру спектаклю. Народженням театру Но вважається 1374 рік. Спочатку театр був орієнтований на вищий прошарок суспільства і недоступний для широких мас населення. Під акомпанемент хору, барабанів і флейт основна дійова особа (Сіте) оповідає історії з життя смертних і духів, і богів і демонів. Вистава триває зазвичай три з половиною – п’ять годин і складається з декількох п’єс, що перериваються невеликими мініатюрами й танцями п’єс Но. Актор по сцені, але з реплік і наспіву хору глядач повинен зрозуміти, що персонажом було пройдено довгий шлях. Персонажі п’єси можуть перебувати за два кроки один від одного, але вони «не відчувають» присутності, доки не повернуться обличчям. Но – це царство жесту. Моменти напруження почуттів можуть бути підкреслені повною відсутністю звуку й руху, це напружене мовчання. На сьогодні налічується близько 250 класичних п’єс, що розігруються у театрах. Усі ці п’єси можна поділити на кілька видів.  Маска у театрі Но – дуже важливий елемент. Кожна маска має свою особливість, справляючи враження живої особи. Почуття радості і злості, гумору і пафосу виражаються ледь помітною зміною нахилу актора, гою світла на сцені, речитативом хору й акомпанементом барабанів та флейт. У документах згадується приблизно 60 типів масок. Маски поділяються на чоловічі і жіночі, при цьому в кожному типі є маски молодих і старих, маски демонів і богів. Актори театру Но може виразити емоції на «обличчі» маски жестами «Теру» і «Кумора». Коли актор піднімає обличчя трохи вгору – маска посміхається, нахиляє обличчя – маска плаче.  

Кабукі – значно пізніша форма театру, виникнення якої можна віднести до початку ХVІІ ст. На відміну від попереднього театру Кабукі проявляв інтерес до проблем сучасного йому світу. Жанр Кабукі з'явився як простонародний вид театру Но. За всю історію театру його часто забороняли з тих чи інших причин. Засновницею жанру Кабукі була Ідзумо-но Окуні, храмова танцівниця. У 1602 році вона була послана храмом, щоб збирати пожертвування, виконуючи танець-молитву. Але талант Окуні вийшов за межі танцю, вона стала давати сольні виступи. Окуні встановлений пам’ятник у Кіото. Театральні шоу такого театру викликали незадоволення влади, тому що замість героїв минулого персонажами був простолюд. У 1629 році жінкам було заборонено виступати на сцені, їх змінили юнаки. З 1653 року, акторами театру стали виключно дорослі чоловіки він став благопристойним. Цей час і є періодом його розквіту. Мова жестів, гриму й декорацій символічна. Побілені рисовим борошном обличчя, яскравий грим – це риси театру Кабукі. Кабукі відрізняється особливим облаштуванням сцени: актори виходять на неї прямо з глядацької зали, по довгій доріжці. У театрі Кабукі немає справжніх коней, їх грають актори. Колись намагалися пристосувати для театру справжніх коней, але одного дня поміст провалився. Кінь злякався і стався переполох.  

Практична робота у зошитах.

Учні заповнюють таблицю у зошитах  протягом уроку.