Леся Українка назвала В. Стефаника яскравим, оригінальним талантом, ним захоплювалися Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський; творчість В. Стефаника високо поціновували ще за його життя в Європі. Письменника вважають одним із найславетніших новелістів світу.

Ø Пригадайте характерні ознаки новели. В. Стефаник — перший український письменник експресіоніст.

Ø Пригадаймо найважливішу ознаку цього стилю.

(Розгляд репродукції картин К. Моне та М. Шагала)

Ø Яка принципова відмінність у зображенні дійсності в художників — імпресіоністів та художників — експресіоністів (імпресіонізм — очі, експресіонізм — рот).

Експресіонізм — вираження внутрішнього через зовнішнє, увага до простих характерів, зацікавлення глибинними психологічними процесами, заперечення раціоналізму, суб'єктивізм.

 Опрацювання життєпису письменника

Народився Василь Стефаник 14 травня 1871 року в с. Русові на Станіславщині в родині заможного селянина. Змалку був дуже прив'язаний до матері, цю любов проніс через усе життя і не міг вибачити батькові, що після її смерті той швидко одружився. Батько не дуже дослухався до думки своїх дітей. Він не жалів грошей на освіту, але долю сина спланував сам, без його згоди на те.

Освіта у Стефаника, як у Франка, була поетапною: спочатку школа в рідному селі, потім — у Снятині, з 1883 року навчався у Коломийській гімназії, де сповна відчув вороже ставлення до себе як до селянського сина з боку вчителів та гімназистів — паничів. Навчання в гімназії велося польською мовою, українська була під забороною.

Під час навчання в Коломийській гімназії Василь познайомився з майбутніми колегами по перу — Лесем Мартовичем і Марком Черемшиною.

Не задовольняючись наукою, займалися самоосвітою, читали українські книжки, періодичні видання.

Проводили агітаційну роботу серед селян, особливо перед виборами до сейму.

Збирали етнографічні й фольклорні матеріали.

Така діяльність студентів налякала владу, і В. Стефаника разом з іншими учнями виключили з гімназії.

У кінці 1897 року в Чернівецькій газеті „Праця“ Василь Стефаник видрукував сім новел, підписавши їх криптонімом „С“.

1899 року в Чернівцях видав першу збірку новел „Синя книжечка“,

1900 року у Львові виходить друга збірка — „Камінний хрест“, а наступного — ще одна книжка „Дорога“. Як відзначала Леся Українка, В. Стефаник став знаменитістю.

З 1901 по 1915 рр. В. Стефаник не писав. Які були причини? Залишив навчання в університеті, бо батько відмовив синові в утриманні, не стало матері, не складалося особисте життя. Не маючи власного помешкання, В. Стефаник жив у друзів. Написані твори не задовольняли його.

Загострилася нервова хвороба, і це потребувало постійного лікування.

1892-1900 рр. прийнято вважати першим періодом творчості В. Стефаника, основними темами якого було зображення важкого становища рекрутів, еміграція західноукраїнських селян на американський континент, породжувані бідністю сімейні драми, зубожіння сільського населення. Незважаючи на життєві труднощі, В. Стефаник не забував про високу місію громадянина — українця.

Дуже любив Євгенію Бачинську, але вона померла від туберкульозу. Другою любов'ю стала Ольга Кобилянська. Це кохання було взаємним, але заздалегідь приреченим: багатий „мужицький син“ не був рівний бідній „пані“, постійно комплексував би від цієї станової нерівності, а „пані“ ніколи не змогла б, якщо би й побралася з Василем, зрозуміти його в багатьох аспектах селянського укладу, в якому Стефаникові було природно і затишно. Одружився Василь Стефаник з Ольгою Гаморак у 1904 році. Шість років жив з дружиною у сусідньому від Русова селі Стецеві, займався господарством і хліборобством. Мав трьох синів: Семена, Кирила, Юрія. Переселився у новозбудовану хату в Русові. 4 лютого 1914 року дружина померла.

Великим випробуванням для письменника, як і для всього народу, стала Перша світова війна. З трагічними подіями війни пов'язаний другий період творчості письменника. У цей час він пише також твори, сповнені високого націоналістичного пафосу („Сини“, „Марія“).

Нелегко склалися стосунки письменника з радянською владою, що встановилася в Східній Україні. У 1919 році Стефаник їздить у Київ на церемонію Злуки УНР і ЗУНР. Письменник налагоджував, наскільки це можливо, стосунки з колегами зі Сходу.

Звістка про великий голод в Україні вразила письменника настільки, що він на знак протесту відмовився від призначеної у 1928 році урядом радянської України персональної пенсії. До речі, Андрій Шептицький призначив йому таку саму пенсію від католицької церкви. Письменник попросив, щоб видали її дрібними монетами, а потім роздав гроші біднякам біля церкви, аби ті помолилися за упокій душ жертв голодомору.

Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року, похований у рідному селі поруч з могилою матері.

ЗАВДАННЯ

Прочитати новелу „Камінний хрест“; законспектувати матеріал підручника, що стосується новаторства В. Стефаника.