Човен Заграло, запiнилось синєє море, I буйнiï вiтри по морю шумлять, I хвиля гуляє, мов чорнiï гори Одна за другою бiжать. Як темная нiчка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесноï кари, За громом громи гуркотять. I грає, i пiниться синєє море. Хтось човен на море пустив, Бурхнув вiн по хвилi, ниряє на волi, Од берега геть покотив; Качається, бiдний, один без весельця. Ох, жаль менi човна, ох, жаль мого серця! Чого вiн пiд бурю поплив? Ущухнуло море, i хвилi вляглися; Пустують по пiнi мавки; Уп’ять забiлiли, уп’ять простяглися По морю кругом байдаки; Де ж човен’дiвався, де плавле, мiй милий? Мабуть, вiн не плавле, бо онде по хвилi Бiлiють iз його трiски. Як човновi море, для мене свiт бiлий Iзмалку здавався страшним; Да як заховаться? не можна ж вiк цiлий Пробути з собою, одним. Прощай, мiй покою, пускаюсь у море! I, може, недоля i лютеє горе . Пограються з човном моïм.
