Тема: розповідь про те, як молодий Рибалка за наполегливими вмовляннями Дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє життя. Ідея: уславлення щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину, змінити умови її життя. Основна думка: кохання — зваба, що змушує людину без вагань пройнятися цим почуттям і насолоджуватися ним.
Жанр: малоросійська балада (за визначенням самого автора). Віршований розмір: ямб. Римування: перехресне (суміжне). Рима: чоловіча.
Образи балади
Мрійливий рибалка й водяна красуня (мають яскравий національний колорит).
Юний Рибалка — це справді український «парубок» із селянських низів; Русалка-спокусниця — українська «дівчинонька», що «косу зчісує і брівками моргає». Сюжет Молодий парубок ловив рибку, увесь час сумуючи і спостерігаючи за поплавком. Аж ось з води виринула Дівчина-русалка. Вона почала дорікати Рибалці в тому, що він «нівечить її рід і плід». Красуня почала із захопленням розповідати юнакові про красу підводного царства, запрошуючи його залишити землю і продовжити своє життя у морі. Не довго роздумуючи, Рибалка, заворожений привабливістю русалки, залишив берег і пірнув у воду. «І більше вже ніде не бачили Рибалки!».
Композиція Балада складається з десяти куплетів по чотири рядки.
Експозиція: На березі Рибалка молоденький. Зав’язка: Аж гульк… з води Дівчинонька пливе, / І косу зчісує, брівками моргає! Кульмінація: Рибалка встав, Рибалка йде, / То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає! Розв’язка: І більше вже ніде не бачили Рибалки!
Ознаки романтизму
перенесення в літературу фольклорного жанру балади; незвичайні картини природи; тон балади, її мелодійність; емоційна наснаженість; національний колорит у зображенні Рибалки і Русалки; наявність часто вживаних зменшувально-пестливих форм; лексика поезії. Художні засоби Риторичні оклики: «Вода шумить! Водя гуля!», «Ловіться, рибочки, великі і маленькі!», «Що рибка смик — то серце тьох!», «Аж ось гуде і хвиля утікає!», «Аж гульк! / І косу зчісує, і брівками моргає!», «Гей, гей!.. / На зрадний гак ні щуки, ні лина!..», «І парубоцькеє віддав би нам серденько!», «І із води на світ виходять веселенькі!», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!», «Се дзеркало,— глянь на свою вроду!», «Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!», «І ніженьки по кісточки займає!», «То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!», «Гульк! — приснули на синім морі скалки!.. / Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..».
Риторичні запитання: «Чи то коханнячко?», «Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?», «Чи се ж вода?».
Порівняння: «вода-дзеркало», «Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!».
Повтори: «Вода шумить!.. Вода гуля!.., «сумує…», «Гей, гей!».
Історія написання Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літературі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка». Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»:
«Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висловити почуття ніжні, благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних віршів?».
Так митець-романтик з благородною невпевненістю в успіху видає свій твір «Рибалка» як просту спробу.
